Візьмемо до уваги недостатньо налагоджений облік витрати палива (він і в місті-то не налагоджений толком, а вже на селі …), віддаленість села від АЗС і повна відсутність на них умов для нормальної заправки мотоцикла, додамо ще до цього зайнятість молодої людини, брак вільного часу (а то і відсутність номерного знака або «прав»!) — І стане очевидно, що в таких умовах державне паливо і масло легко змішуються в особистому відрі і без ускладнень перетікають в бак мотоцикла.
Ну хто ж, скажіть тепер, і на кого буде скаржитися?
Що залишилися 20-25% міських мотоциклістів (це приблизно 4 мільйони осіб) розсіяні по містах і дорогах, непомітні в порівнянні з 13 мільйонами власників автомобілів і тому просто «випадають з поля зору» ненав’язливою системи Держком-нафтопродукту.
Під час тієї самої поїздки, з якої я почав цю розповідь, а був це цільовий редакційний рейд на тему, винесену в заголовок, — довелося мені побувати і на газонаполнітельіой станції, що у перетину Каширського шосе з Московською кільцевою дорогою. І тут ніби потрапив я в інший світ. Водій з машини не виходить, до заправних кранів не доторкається. Оператор чітко і впевнено робить свою справу — то, за яке отримує гроші.
На території АГНКС ідеальна чистота, порядок і протипожежна безпека.