Авво Піккуус: залишаюся на трасі (1)
Ім’я цього естонського спортсмена, заслуженого майстра спорту навестно всьому світу-чемпіон Олімпійських ігор в Монреалі, переможець велогонки Миру 1977 року в особистому та командному заліках, золотий призер велогонок Світу 1978 я 1970 рр.. в команді. Але, мабуть, далеко не всі знають, що велоспорт не єдине пристрасть прославленого гонщика. І мова йде не про так званих супутніх захопленнях, а про справу, яка, можна знімати, стало зараз головним в його житті.
На торішньому заключному етапі Кубка дружби з авторалі, що проходив у Москві, увагу журналістів і глядачів привернув екіпаж, що посів … двадцять друге місце. Цей інтерес пояснювався просто. За кермом був не хто інший, як добре відомий велогонщик Ааво Піккуус. Кааалось, настільки далеке місце не бентежило спортсмена, в ось деякий ажіотаж, влаштований представниками преси, йому явно НЕ сподобався. Там не менш вдалося домовитися з Ааво про бесіду.
Правда, прийнявши запрошення бути гостем журналу «За кермом», він попередив, що у нього дуже мало часу (після змагань йому треба було терміново повернутися додому), н запропонував побувати в його рідному місті Тарту. Там н відбулася наша зустріч.
Розмова почалася з досить делікатного питання. Легко він, діставшись до самої вершини спортивного Олімпу, раптом почати все з нуля, тим більше в такому, прямо скажемо, непростому виді спорту, як авторалі?
— Рано чи пізно з п’єдесталу все одно доводиться спускатися на землю, — філософськи зауважив Ааво. — І якщо тобі всього тридцять, невже решту життя тільки й згадувати: були колись і ми рисаками? Чотирнадцять років віддав я велоспорту. І роки ці не пройшли для мене даром. Справа не тільки в перемогах. Спорт став для ваблячи азбукою людських відносин.
Я дізнався, що таке справжня чоловіча дружба, зрозумів, якою ціною дається сильний характер, як порою, витримавши «вогонь» і «воду», можна не винести таке життєве випробування, як «мідні труби». А адже вони не просто славлять наші перемоги, але й багато до чого зобов’язують. Перш за все говорять про тому, що треба готуватися до головних битв, які ще попереду. Пам’ятаєте, як у співає а: «І вічний бій, спокій нам тільки сниться» …