Обмили (1)
Рано вранці А. Вєдєнєєва розбудив наполегливий дзвінок біля дверей.
— Слухай, твоя машина стоїть розбита біля зупинки «техбази», — повідомив з порога знайомий.
— Як розбита? Не може бути! — Сторопів господар і став. гарячково згадувати подробиці минулого вечора. Після роботи возився він у своєму гаражі, коли до нього зайшли Г. Буто-рин і Ф. Катикін, його приятелі, які працювали, як і він, на шахті «Комсомольська».
— Мотоцикл купую, — довірчо повідомив Катикін. — Треба б сприснути. Ти як, не заперечуєш?
Вєдєнєєв не заперечував. Хоча знав, що рано вранці всім на роботу, що пити в гаражі не час і не місце, що він, старший за віком і по положенню, повинен був відмовити хлопців від цієї затії. Але, на жаль, в відповідь на пропозицію згідно кивнув головою і пішов заводити свої «Жигулі».
Через кілька хвилин вся компанія на новенькому ВАЗ-2102 вже під’їжджала до ресторану. Тут майбутній володар мотоцикла купив горілку, після чого повернули назад. Запросили й зустрів гірника з їх шахти В. Іммель.
Пили прямо в гаражі. Чи не дуже затишно, але зате ніхто з домашніх не бачить. В кінці захмелілий Вєдєнєєв запропонував: «Давайте я вас по домівках розвіз».
Поїхали. Однак в шляху він відчув, що якось погано бачить дорогу. І, не замислюючись, передав кермо Володимиру Іммель, хоча добре знав, що у того й «прав» немає. Висадивши останнім самого господаря, Їм-мель попросив:
— Я ще прокочуся трохи по селищу і поставлю машину в гараж. Не заперечуєш?
— Валяй! — Махнув рукою Вєдєнєєв і, хитаючись, сховався в під’їзді.